Гамір заповнює автобус. Всі сидять поруч зі своїми друзями, обмінюються новинами і з захопленням роздумують про те, що наступні дні принесуть їм на цей раз. Велму незнайомий ні з ким, тому сидить тихо й дивиться у вікно на мінливий пейзаж.
Автобус в’їзджає у двір, діти вибігають, хапаючи свої сумки, та йдуть шукати собі кімнати ще до того, як Велму встигає зрозуміти, що відбувається. Велму останнім виходить з автобуса, одягає рюкзак на спину і шукає дорослого, який би провів його до потрібної кімнати.
У кімнаті білі стіни, велике вікно та два ліжка. На застеленому зеленими простирадлами ліжку біля вікна вже хтось сидить: дитина віку Велму з буйним рудим волоссям і веснянкуватим носом. Дитина дістає зі свого рожевого пакета нічну сорочку та коричневу м’яку іграшку, яку кладе на подушку.
Велму кладе рюкзак на підлогу, і дитина піднімає погляд.
– Привіт, – каже дитина лагідним голосом.
– Привіт, відповідає Велму. – Я Велму.
– Я Нююті, каже дитина.
– Привіт Нююті, Велму обережно посміхається. Він зауважує, що Нююті так само схвильований, як і він сам.
– Це місце виглядає дуже гарно. Я ніколи раніше не був у таборі, тому я нічого про нього не знаю, ніби ніяковіючи констатує Нююті. Проте на обличчі Велму з’явилася перша за цей день широка посмішка: не один він був таким.
— Я теж у таборі ще не був!
Очі Нююті прояснюються.
— Як добре, що нас двоє! Всі інші ніби вже все знають і знають один одного. Мене б засмучувало бути єдиним без друга.
— Я можу бути твоїм другом, — каже Велму, і вони дивляться один на одного посміхаючись. Обидва боялися приїзду до табору, але тепер усе виглядає трохи легше.
Під час чотириденного табору Велму та Нююті знайомляться один з одним та з табором, беруть участь в іграх та богослужіннях, їдять ковбасу та млинці та пірнають в озері. Зрештою, не завадило те, що інші таборовики вже мали друзів. Наприкінці табору Велму та Нююті збираються за столом настільної гри і грають у дворові ігри з іншими дітьми. Виявляється, один із таборовикiв живе зовсім недалеко від Велму, і вони домовилися побачитися знову після табору.
Коли Велму нарешті повертається додому, у нього виникає дивне відчуття. Буквально кілька днів тому він так хвилювався через майбутній, перший у своєму житті табір, і через те, що в нього не буде жодного друга. Тепер, після табору, він не може дочекатися наступного разу, коли потрапить до табору зі своїми новими друзями.