Напередодні клас Велму вивчав про Святого Миколая та допомогу. Їм дали домашнє
завдання подумати про те, як вони можуть у власному житті зробити добро та
віддати своє.
- Це справді важко, – у відчаї стогне Вілкку під час прогулянки шкільним двором.
- Так, ми щось придумаємо, – відповідає Велму, але теж хмуриться у задумі.
Через деякий час Вельму знову розтуляє рота. - Чи може ми не вміємо бути щедрими і віддавати своє? Принаймні я не хочу
відмовлятися від своїх іграшок. - Ой, ви, хлопці, думаєте зараз про завдання зовсім не так, – раптом лунає голос.
Велму та Вілкку здригаються й повертаються, щоб подивитися назад. Сам учитель
теж повертався додому і встиг наздогнати крокуючи своїми довгими ногами Велму та
Вілкку. - Ой, як так не так? У класі говорили, що Миколай віддавав своє іншим. Але в нього
було страшенно багато грошей, – пирхає Вілкку. - Урок цієї історії полягав у тому, що не обов’язково віддавати те, що тобі потрібно.
Але, якщо у вас є щось, що вам самому не потрібно, варто подумати, чи не принесе
це більше радості комусь іншому. Або якщо у когось нестатки, ми можемо подумати,
чи могли б ми щось для нього зробити, – пояснює вчитель. - Отак, наприклад, якщо ми не граємося зі старою іграшкою, то віддаємо її меншим
братику чи сестричці? – пропонує Вілкку. - Наприклад. Або навіть дозволити вашому брату чи сестрі позичити вашу іграшку,
якщо ви самі тоді там не граєтесь, – відповідає вчитель.
Мозок Велму затріщав. - Тобто, якщо Вілкку забув рукавички вдома, а я маю дві в кишені і позичу їх Вілкку на
дорогу додому, це зараховується?
Вілкку теж почав імпровізувати. - Або, якщо у Велму зламається посеред письма ручка, я можу позичити мою зайву?
- Або якщо я отримаю великий пакет цукерок, я можу також роздати їх іншим замість
того, щоб з’їсти все сам? – думає Велму.
Учитель сміється. - Точно. Хоча цукерки можна зберегти і на Різдво, коли закінчиться піст. Можемо
допомагати іншим різними способами, не тільки речами. Можемо допомaгaти
батькам з приготуванням їжі, або другові з домашнім завданням. Якщо однокласник
часто залишається наодинці, або не вміє робити того, що вміють інші, можемо піти
до нього і поспілкуватись, щоб він теж знав, що і він належить до групи, – наводить
приклади вчитель.
Велму та Вілкку розмовляють про завдання всю дорогу додому та продовжують
розмову і вдома. Мама Велму також у захваті від домашнього завдання. Увечері вони
переглядають гардероби родини і дивляться, який саме одяг вже занадто малий і
який вони більше не носять. Наступного дня вони відносять одяг, щоб віддати, і
купують заразом подарунок для різдвяного збору. Хтось буде йому дуже радий.
Велму отримує задоволення допомагаючи комусь іншому. І це не потребує від нього
врешті-решт багато.
Оповідання: Санна Сало